Ніхто не забутий, на полі ніхто не згорів.

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.

І доки є пам’ять в людей і живуть матері

Щороку й сини, що спіткнулись об кулі живуть.

Війна, що прийшла на українську землю червневим ранком 1941 року, увірвалася до кожної сім'ї, до кожної оселі, відібрала мільйони молодих життів, спотворила нашу чудову природу, перетворила у руїни тисяч міст і сіл.
Проте наш народ залишився незламним у титанічній битві, якої ще не знала історія. Він боровся за свободу і переміг.

Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Не щезне з пам’яті людської, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися: до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших.

Тому кожного року ми йдемо до пам’ятника загиблим воїнам-односельчанам, зустрічаємося з ветеранами війни, учасниками бойових дій, дітьми війни, читаємо вкарбовані на плитах імена односельчан і дякуємо всім їм за мирне небо, за щасливе дитинство, за віру у краще майбутнє.